Введення карантину значною мірою вплинуло на всі сфери нашого звичного життя. Зі власного досвіду скажу, що за останні два місяці різко збільшилася кількість клієнтів, які зазнали психологічного тиску на роботі, зміни умов праці або навіть звільнення з роботи. Саме тому сьогодні хочеться докладніше зупинитися на темі, яка стосується трудових прав та їх порушень.

Відомо, що звільнення під час карантину є незаконним. Передісторією є наявність наступних обставин: обсяг робіт, що виконуються, і обсяг надання послуг значно зменшився, або взагалі зупинився, доходи зменшилися, податкове навантаження на представників бізнесу, обов’язки зі сплати орендної плати та заробітної плати ніхто не скасував.

На початку карантину наймані працівники, по можливості, використовували свої щорічні відпустки. Далі, поряд із продовженням заходів щодо недопущення поширення COVID-19, частина працівників, які не працювали дистанційно/віддалено, змушені були йти у відпустки за власний рахунок, оскільки продовжували діяти карантинні обмеження. Багато працівників зараз перебувають у вимушених відпустках і на «голому» окладі.

Тобто карантинні умови вплинули, як на роботодавців і на найманих працівників. Хтось із роботодавців, скоротивши штат на період карантину, за всього бажання так і не відновить тієї кількості працівників, що було раніше. Є роботодавці, які справді не в змозі дати людям роботу та заробітну плату, як це було до карантину. Але є й такі, що вдаються до психологічного тиску та відміни до звільнення з роботи. Співробітники не витримують і звільняються.

Саме про звільнення під час карантину хотілося б поговорити. Дуже багато випадків, коли працівники під час карантину під тиском роботодавця змушені звільнятися. Але якщо працівник не має бажання звільнятися, він не повинен писати заяву на звільнення. Кодекс законів про працю України не дає права роботодавцю звільняти працівників через запровадження карантину або обмежувальних заходів. Жодних змін щодо звільнення працівників на період здійснення карантинних заходів, спрямованих на запобігання поширенню коронавірусу, не вносилося.

Але часто бувають випадки, коли до працівника навмисно чіпляється відділ кадрів, створюють некомфортну психологічну обстановку для працівника, знаходять/створюють штучні псевдопорушення, за які передбачено звільнення. Таким чином, людину змушують звільнитися «за власним бажанням». Так, скажімо, добровільно-примусово. Але такі випадки є грубим порушенням прав працівників. За такі дії передбачено відповідальність.

До роботодавців, матері або особи, яка їх замінює та виховує дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю (ч. 2 ст. 172 ККУ).

Також до роботодавця можуть бути застосовані норми ст. 173 КК: порушення угоди про працю службовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форми власності шляхом обману чи зловживання довірою чи примусом карається штрафом у розмірі до 50 ннм (до 850 грн), або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 5 років, або арештом на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 2 років.

Для захисту прав працюючих існує певний алгоритм дій, який убезпечить їх від свавілля несумлінних роботодавців. Головним органом, який здійснює захист прав працівників є Держпраці як центральний орган та його регіональні відділення. Інспекційні відвідування Держпраці на період карантину заборонено. Але це не означає, що Держпраця не працює і не здійснює своїх повноважень та обов’язків.

На підставі частини першої статті 1 «Закону про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов’язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заяви або клопотання щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав та законних інтересів та скаргою про їх порушення. Під зверненнями громадян слід розуміти викладені у письмовій чи усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) та скарги.

Звернення може бути індивідуальним чи колективним, усним чи письмовим.

Звичайно, усне звернення під час карантину – неможливо .

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто або через уповноважену ним особу, повноваження якого оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути направлене з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв’язку (електронного звернення). ->

У зверненні мають бути зазначені прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення має бути підписане заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначена електронна пошта, на яку заявнику може бути надіслана відповідь, або відомості про інші засоби зв’язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не потрібне.

Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз’ясненнями не пізніше ніж через десять днів з дня його надходження.

Звернення розглядаються і вирішуються в строк не більше одного місяця з дня їх надходження, а ті, які не вимагають додаткового вивчення, – невідкладно, але не пізніше ніж п’ятнадцять днів з дня їх отримання. Загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п’яти днів.

Заява подається в довільній формі, але має містити основну інформацію про заявника, особу, якій адресується, вид звернення, суть питання, прохання / пропозиції, додатки, дата,